Мені день - через - день задають питання ЧОМУ Я П'Ю СОДУ і яку потрібно пити соду і навіщо я п'ю воду?! Особисто я ЦЕ роблю тому що була майже мертва (опустимо подробиці, я вже писала). Жити хочу! Здорове життя і померти від старості, а не те хвороби. А навіщо Вам потрібно пити – Вам і знати краще! Ну прочитайте ж ось трохи скорочений варіант і зрозумійте як це все «працює» – вам же на користь.
ОТЖЕ
Якщо ми подивимося на шлунок, то побачимо, що він розташовується в двох площинах – на вході вертикально, а на виході – практично горизонтально:
Таким чином, вміст шлунка виходить з нього практично горизонтально:
Поки їжа не зігрілася (якщо холодна) і не оброблена соляною кислотою, яку виділяє шлунок, «воротар» закритий.
Як тільки їжа повністю зігрілася і обробилась – «сторож» відкривається і харчова кашка (химус) виходить в тонкий кишечник (а конкретно – в дванадцятипалу кишку), де власне і починається сам процес травлення
Тут нам важливо відзначити цей температурний момент.
Якщо шлунок – парубок міцний, йому перепади температур не особливо критичні (в розумних межах, звичайно), то ось дванадцятипала кишка – дама дуже витончена... Це вже справжня хімлабораторія, де все має строго відповідати нормам, з яких температура – найперша.
Йдемо далі.
Якщо ми придивимося до шлунку, то побачимо, що уздовж його лівої стінки (що зветься «мала кривизна шлунку») волокна є дуже довгі, і розташовані так, що утворюють немов би такий «жолоб» – своєрідний канал, трубу (в різних анатомічних атласах я бачив ілюстрації, де цей «канал» виражений ще більш явно, ніж тут, і прямо таки схожий на таку наскрізну трубку – від входу шлунку до виходу).
А в глибині шлунку, тобто вздовж його правої стінки (по-науковому «велика кривизна шлунку»), волокна в основному короткі і там таких прямих і наскрізних шляхів уже немає.
І ось що ми тут маємо.
Якщо те, що входить в шлунок не треба переварювати і не треба зігрівати, то воно буквально проскакує шлунок по цьому самому «шлунковому жолобу».
І «воротар» цьому проскакуванню не перешкоджає, оскільки все дотримано: перетравлювати не треба, зігрівати не треба.
Єдиною субстанцією, яка може в нас потрапити, яку не потрібно переварювати, є вода. І якщо дотримано друга умова – не треба зігрівати – то вода дійсно відразу проскакує через пилоричний сфінктер в дванадцятипалу кишку, де відразу ж і всмоктується в кров, заповнюючи ту саму основу всіх біохімічних процесів організму.
А ось якщо цей другий параметр не дотримано, і температура води нижче потрібної 37-39 градусів, тоді «воротар» суворо змикається і «не пущає» воду далі...
І ось вода стоїть в шлунку поки не зігріється.
А поки вона там стоїть, з нею дещо відбувається. І це «дещо» настільки радикально змінює картину, що в результаті ми і маємо це саме «лихо цивілізації» – хронічне зневоднення – яке і описав науково лікар Батмангхелидж.
Що відбувається з водою в шлунку?
Якщо об’єм випитої води невеликий, і вода при цьому випивається натщесерце, тоді в принципі нічого особливого не відбувається.
Стінки шлунку від невеликого об’єму не розтягуються.
Отже сигналів до виділення істотної кількості соляної кислоти в шлунку немає.
Вона виділяється в дуже незначній кількості, бо вода таки ж не дистильована, в ній все одно якісь «дратівливі компоненти» є.
А значить вода спокійненько там постоїть хвилин 10-15, і пройде в дванадцятипалу кишку, давши організму те, що і повинна дати.
Але якщо в шлунку присутня соляна кислота в більш серйозній концентрації, то ситуація докорінно змінюється.
З яких причин концентрація соляної кислоти в шлунку може бути більш істотною?
По-перше, в шлунку може йти процес травлення (навіть невеликий, скажімо, 10 хвилин тому ви перестали жувати жуйку, або півгодини назад ви з'їли пиріжок, булочку або годину назад з'їли бутерброд).
По-друге, при більш-менш відчутному об’ємі води, шлунок чисто механічно розтягується, що є одним із сигналів до початку процесу травлення, і відповідно відбувається виділення соляної кислоти.
По-третє, у людини просто може бути підвищена кислотність шлунку, тобто там завжди досить багато соляної кислоти.
І що ж тут відбувається в цьому випадку?
По-перше, вода підкислена соляною кислотою, починає перетравлюватися і всмоктується.
А за даними відомого дієтолога і нутриціолога О.Хазової, вода, переварена шлунком, в основному йде не в позаклітинну рідину (кров, міжклітинна рідина, лімфа і т.д.), а у внутрішньоклітинну рідину, в результаті чого клітини просто «розбухають» і ми маємо набряклість тканин.
Насправді механізм утворення набряклості в класичній фізіології не зовсім однозначно трактується.
Наприклад більш поширеною є версія – вплив холодної води на нирки.
Холодна вода перебуваючи в шлунку, охолоджує нирки і нирки (дуже чутливі до тепла), починають повільніше працювати, гірше регулювати електролітичний баланс. В результаті – набряки.
Коротше, які б тут гіпотези не були, сам факт того, що кисло-солона вода веде до набряків – це просто очевидність, яку ми і без наукових досліджень знаємо по життєвому досвіду.
Для цього достатньо просто згадати, як воно буває, коли ми занадто захопитися питвом якогось кисло-солоного напою, скажімо, розсолу з-під солоних огірочків або помідорів?
Пам'ятаю, в минулі часи майже в кожній радянській сім'ї були такі банки з солоністю, і народ, особливо ... ммм ... з похмілля, дуже цю справу практикував – пити цей розсольчик.
Оххх, яаак жеж він добре тамував спрагу, якщо ... мммм ... з бодуна так встанеш раненько ... голівонька бо-бо :)
Хрясь розсольчегу ... аххх ... полегшааало :) хрясь ще ... ну зовсім добре :)
А потім дивишся в дзеркало, а там така пика :)
Опухає тіло від розсольчику. Опухає саме тому, що така кисло-солона вода йде саме у внутрішньоклітинну рідину, тобто в набряк.
Не менш показовим моментом в цьому плані є відома всім йогам знаменита процедура очищення всього шлунково-кишкового тракту підсоленою водою – Шанк-Пракшалана.
Суть методики така: випивається стакан води і за допомогою 4-х вправ проганяється по всьому шлунково-кишковому тракту. Потім ще склянку води – і знову 4 вправи. І так кілька склянок.
Обов'язковою умовою є використання саме підсоленої води через те, що вона погано всмоктується кишечником.
Чому погано всмоктується? А тому, що така вода за своєю щільністю практично збігається з кров'ю. Відсутня різниця потенціалів, через що не виникає так званий «осмотичний тиск».
А коли вода в кишечнику несолона, то включається цей самий закон осмосу, і проста вода всмоктується в підсолену кров.
Отже, висновок такий: чим довше вода стоїть в шлунку, тим менше її потрапить в кров (і взагалі в позаклітинні рідини).
Отже, толку від неї вже не буде, бо «толк» в даному випадку – це насичення водою саме крові (і всієї позаклітинної рідини)!
Більш того, від такої води ми можемо мати і негативний для здоров'я ефект у вигляді набряків.
Ось такий, як то кажуть, клінічний факт ...
Чому ми про це не знаємо зі шкільних уроків біології ???
Сумно прямо навіть ...
Але це ще не все.
Є тут ще один цікавий (і не менш суттєвий) момент.
Питається: звідки береться енергія на зігрівання цієї води?
Явно ж не ззовні - інакше ми б пили теплу воду :)
Виявляється, зігрівається вода енергією оточуючих шлунок органів, і особливо - нирок.
Саме так кажуть джерела китайської медицини.
Саме нирки гріють воду в шлунку.
Шлунок - порожнистий орган. У нього свого тепла немає. А ось у «щільних» органів є своя енергія і своє тепло.
Власне, саме слово «печінка» походить від слова «піч» або «пічка», що само по собі говорить про виділення тепла.
Так що, думаю, печінка тут теж бере участь, теж витрачає свою енергію на зігрівання цієї води, що «застрягла» в шлунку ...
Коротше, хоч нирки, хоч печінка – все одно витрачаємо ми енергію своїх власних, рідних і дорогих внутрішніх органів.
А навіщо? Чи не краще витратити енергію зовнішню – натиснути кнопку на чайнику і за півхвилини підігріти воду ...
Коли ж ми п'ємо воду тепло-гарячу, то вона не тільки заповнює ту саму основу життя, але ще і зігріває тіло, тобто економить нам енергію, яку ми постійно витрачаємо на підтримку потрібної температури внутрішнього середовища.
Ось такі справи…
Але, виявляється, і це ще не все ...
Виявляється, існують різні положення шлунку, які самі по собі можуть посилювати всю цю вищеописану ситуацію.
Причин виникнення всіх цих відхилень від норми – безліч. Обговорювати їх тут ми не будемо – це по лінії вісцеральної хіропрактики йде ....
Просто важливо розуміти, що якщо в силу якихось причин у людини є такий ось провисаючий шлунок, то в цьому «мішку» навіть тепла вода і то застоюється. А вже холодна там стоїть так довго, що на виході ми маємо дуже кислу і дуже солону рідину, від якої ніякого толку не буде, одні набряки ...
Зате коли людина з таким шлунком випиває тепло-гарячу воду, то він як мінімум приносить організму користь тим, що зігріває органи.
А тепер про соду
І ось після всієї цієї картини, ми можемо легко зрозуміти, чому люди, неуважно прочитавши матеріали мого сайту, і почавши пити соду, часом отримують проблему зі шлунком.
Отже, холодна вода з содою «зависає» в шлунку.
І тут є такі варіанти.
Якщо шлунок повністю здоровий, кислотність в нормі, то середовище там, як уже говорилося вище, нейтральне.
Ну хіба що трохи кисле ...
І тоді содова вода, зігрівшись, пройде в дванадцятипалу кишку і благополучно всмокчеться там.
Нейтралізація соди кислотою відбудеться ну наймінімальніша і ніяких помітних процесів не буде.
Але от якщо через вищезазначені причини кислотність в шлунку підвищена, і об’єм води відносно великий (для кожного шлунку, зрозуміло, це різна величина), то соляна кислота відразу вступає з содою в реакцію, з утворенням солі і вугільної кислоти. Вугільна кислота дуже слабке, вкрай нестійке з'єднання, тому воно відразу розпадається на вуглекислий газ і воду:
NaHCO3 + HCl> NaCl + H2CO3
H2CO3> H2O + CO2 ^
Побачити цю реакцію на власні очі можна, якщо додати в склянки з содою оцтової кислоти – вийде «шипучий напій».
До речі, якщо концентрація соди в склянці буде досить висока, а кислота дуже концентрована, то виникне не просто шипучий напій, а прямо маленьке виверження вулкану :) Досить активна реакція.
Ну так ось…
Цей шипучий вуглекислий газ стикаючись зі стінками шлунку, подразнює ці стінки. Простір – замкнутий, діватися газу нікуди, і ось саме по стінках він і «б'є».
Захищаючись від цього «нападу», шлунок виробляє ще порцію кислоти (а як він ще може захищатися? Соляна кислота – єдине, що у нього є).
Ця порція кислоти тут же знову вступає в ту ж реакцію з виділенням вуглекислого газу.
Отже – знову нова порція вуглекислого газу «нападає» ...
Ну і виникає ось такий цикл, який в медичній літературі називається «кислотний рикошет».
Всім, хто цікавиться лужною системою, рекомендую гарненько запам'ятати цей термін, бо будь-який лікар (особливо – гастроентеролог), як тільки почує про соду, відразу починає обурено махати руками, стукати ногами, скрипіти зубами, кажучи про те, що питво соди запускає цей самий «кислотний рикошет», а значить пити соду шкідливо.
Ну так от, «кислотний рикошет» виникає тільки при недотриманні температурного режиму прийому соди.
Тобто це просто наслідок людської неуважності.
«Кислотний рикошет» - це окремий випадок прийому соди, а медики, частенько не знаючи всього того, що ми тут описали про воду, видають цей окремий випадок за загальне правило ...
Це не правильно.
Це просто наслідок необізнаності.
До речі, небезпека цього явища – «кислотного рикошету» – існує тільки для хворого шлунку або схильного до хвороби.
Скажімо, якщо у людини є виразковий процес, тоді – так, цей «рикошет» посилить виразку.
Якщо у людини виразки немає, але є ерозивний процес в стінках шлунку, то «рикошет» вплине на розвиток цього ерозивного процесу.
Ну й так далі – будь-яка проблема в шлунку буде посилена.
Якщо ж шлунок в нормі, здоровий, то ніякої небезпеки цей «кислотний рикошет» не представляє.
Він навіть менш небезпечний, ніж склянка будь-якого шипучого напою, який ми випиваємо навіть не замислюючись, деякі таке п'ють мало не щодня.
А вже про Колу – і мови нема! Кола - гарантовано більш руйнівний для шлунку напій, ніж навіть содова вода з льодом :)
До речі, будь-який «язвенник» прекрасно знає, що для нього все шипучі напої – під повною забороною. І, зрозуміло, будь-який гастроентеролог це знає, так що, виділяти тут содову воду і нагнітати страху – абсолютно неадекватно.
Коли содова вода зігрілася і нарешті пройшла в дванадцятипалу кишку, то вона вже не є лужним питтям.
Це вже просто вода.
Відповідно, чекати від неї тих ефектів, які описані в книзі про лужну систему, марно.
Так, звичайно, просто вода – це дуже добре, вона організму потрібна. Але аж занадто витратний спосіб щось :)))
Коли ж ми випиваємо содову воду тепло-гарячої (40 -50º С), то вона благополучно проскакує шлунок, і потрапляє в дванадцятипалу кишку, де середовище лужне за визначенням. Там луг – як рідний (бо жовч, яка викидається жовчним міхуром саме сюди, є взагалі самою лужною субстанцією нашого організму, а саме травлення йде саме в лужному середовищі, точніше - слаболужному).
І там ця лужна вода, багата негативно зарядженими іонами, всмоктується в кров, насичуючи її цими самими іонами і посилюючи таким чином бікарбонатний буфер крові – що, власне, і є метою пиття лужної води.
Тобто, лужна вода крім загального для води значення – кількісного відновлення основи всіх біохімічних процесів організму – дає нам ще і якісний аспект: розріджує кров, робить її більш легкою, плинною, і, відповідно, більш проникаючою ...
У такій крові починають на повну працювати еритроцити, і тканини тіла починають на порядок краще забезпечуватися киснем ...
Взагалі, багато тут всяких корисностей виникає, про які розповідається в книзі Ентшури / Локемпеда – і для травлення, і для виділення, і для кровопостачання, і центральну нервову систему (бо, знову ж таки спасибі Батмангхеліжду, він добре описав, наскільки мозок чутливий до зневоднення і наскільки наші психічні стани залежать від нормального водного балансу мозку).
Отже ми маємо, що будь-який напій, будь-яку їжу краще їсти підігріту.
Як відомо, підігрівання навіть сирої їжі до 40 градусів не руйнує живі тканини. Зате перетравлюватися все це буде набагато краще і з меншими витратами енергії.
У мене це вже буквально на автоматі виробилося – якщо людина говорить про те, що йому стало погано від прийому соди, насамперед питаю, з якою водою п'єте? Холодною чи гарячою?
У переважній більшості випадків людина говорить, що п'є зі звичайною водою, кімнатної температури.
Або – друга за кількістю причина – НЕ натщесерце, тобто не витримавши потрібний часовий інтервал після прийому їжі (для звичайного, не надмірного прийому їжі це години через дві – дві з половиною, коли харчова грудка вже пройшла фазу «кислого» шлуночного травлення і знаходиться в фазі «лужного» травлення в дванадцятипалій кишці).
Так от, якщо вже лужну систему практикувати, то ці моменти треба добре знати і завжди пам'ятати.
Коли ж ми соду не п'ємо (бо соду потрібно пити не постійно, а в міру необхідності), то воду ми все одно пити повинні, якщо хочемо допомогти своєму тілу виживати в настільки несприятливому екологічному середовищі. Отже все це теж потрібно пам'ятати і застосовувати на практиці.
.... Ось такі от невеликі пізнання.
Захочеш жити – ще й не таке почнеш вивчати і «засвоювати»).